Майже кожне цифрове зображення потребує різноманітних коригувань, включаючи тонове перетворення. Після друкування рівень «чорного» й оптична густина плашки можуть бути різними, це можна виявити навіть при візуальній оцінці порівняно з оригіналом. Втрати тональності на відбитку мінімальні, якщо інтервал оптичної густини оригіналу не надто перевищує інтервал відтворення густини. Існують різні підходи до побудови кривих об’єктивного тоновідтворення для різних випадків, якщо максимальна густина репродукції менша оригіналу для різних значень оптичної густини відбитка. Найчастіше застосовують форму кривої об’єктивного тоновідтворення для сприйняття сірих тонів відбитків оптимальних за Манселом, для аналізу якої запропоновано апроксимувати виразом:

Dв=К_М lg(0.4D₀+1),  якщо 0 ≤ D₀ ≤ D_М^,

де D₀ – оптична густина оригіналу, D_М – її максимальне значення, К_М – константа, яка задає максимальне значення оптичної густини відбитка.

Для прикладу задали значення константи КМ = 6;5;4;3, розрахували й побудували криві об’єктивного тоновідтворення оптимальні за Манселом, при умові, що максимальна густина відбитка нижча ніж оптимальна густина оригіналу. При зменшенні значення константи КМ відбувається зменшення максимального значення оптичної густини відбитка, внаслідок чого відбувається «стискування» градації тонів. Для рівномірного стискування градації тонів крива об’єктивного тоновідтворення має збільшуватися за однією з розрахованих кривих. Вважається, що крива Мансела відповідає кривій видності, яка аналогічна особливостям сприйняття оком сірих тонів. Чим менша відмінність інтервалів оптичних густин оригіналу та відбитка, тим легше досяжне стискування при коригуванні.