Остання редакція: 2021-05-01
Тези доповіді
Портрет як самостійний жанр образотворчого мистецтва пройшов довгий шлях становлення і розвитку, починаючи з наскального рисунка і до сьогодення, що є свідченням процесу усвідомлення художниками людської самобутності та неповторності.
Залежно від призначення портрета, можна виділити наступні різновиди: історичний; психологічний; камерний; колективний; мініатюрний; релігійний; автопортрет тощо. Зважаючи на такі широкі можливості, портрет з моменту появи книги зайняв свою нішу в оформленні видань.
Художник-ілюстратор глибоко аналізує зміст літературного твору, ретельно вибирає усі ознаки, що формують риси характеру героя та зовнішнього вигляду, прагне до образного розкриття ідейного змісту твору, виявлення його стильових особливостей через застосування різноманітних художніх технік та авторських манер, одним із яких є портрет. Тому дослідження зображувальних властивостей портрету як елементу ілюстрування є актуальним.
Метою роботи є порівняння різних за стилем портретів з метою використання в ілюструванні видань, для створення власної концепції дизайну книги Миколи Хвильового «Я (Романтика)».
Для дослідження були вибрані портрети різних часів і різних майстрів.
В реалістичному портреті (рис., а, б), художники фокусували свою увагу на обличчі, передачі індивідуальних особливостей рис людини, її психологічного стану, внутрішнього світу, соціального статусу, приналежності до певної історичної епохи. В реалістичному портреті важливою є кожна деталь: від прикрашальних елементів на моделі до пози і оточення. Проте такі портрети в сучасному мистецтві ілюстрації мало використовуються.
З появою на рубежі XIХ–ХХ ст. авангардизму суттєво збагатилася мова мистецтва за рахунок втілення широкого спектру нових ідей, запропонованих такими майстрами як П. Пікассо (рис. в, г), А. Матісс, В. Кандинський, К. Малевич тощо.
Для творів П. Пікассо (рис. в, г) притаманно пошук нових засобів у виявленні форми та змісту художніх творів; переоцінка духовних цінностей і нове сприйняття світу. Так на картині «Жінка, що плаче» (рис., г) поєднанням різких кольорів, застосуванням жорстких ломаних ліній, що спотворюють обличчя жінки, автор зміг передати страждання і почуття болю. Така форма візуалізації наряду з сюрреалізмом С. Далі (рис., д, е) широко застосовується в книжковій графіці.
По новому сприймаються й сучасні техніки портрету, до яких належить колаж (рис., ж, з). Так картини канадського художника Ендрю Сальгадо сприймаються як суміш порядку і хаосу, де окремі геометричні фігури різних кольорів, поєднуючись один з одним утворюють великі портрети. Художник Антоніо Мора (рис., з) в колажі поєднує портрет, який плавно зливаючись з зображеннями красот природи і архітектури міст, утворює сюрреалістичну картину.
Отже, портрет являє собою потужний інструмент для розкриття образу і займає важливе місце в ілюструванні книги. Тому в розробці дизайну «Я (Романтика)» використання колажного портрету дозволить не тільки розкрити власне світобачення, уявлення про красиве й потворне, добро і зло, а й створити такі психологічні портрети, які будуть містити у елементах колажу події, відображені у літературному творі.